Маленький брехунець,або брехня заради порятунку.

Як відрізнити брехню від невгомонної дитячої фанта­зії? Часто батьки запитують, чи нормально, що дитина іноді впродовж дня говорить усім, що вона — великий і сильний слон або, наприклад, кошеня? Чуйна мама за­вжди визначить, коли дитяча фантазія ще корисна для малюка. Ось якщо така гра триває достатньо довго і ди­тина наполегливо не бажає повернутися в реальне жит­тя, тоді є привід занепокоїтися. Можливо, вашому ма­люкові не дуже затишно в навколишньому світі, тому він шукає спосіб уникнути проблем?

У вас народився малюк. Він ще зовсім безпорадний. Ви навчилися розуміти мову його плачу. Ось він покли­кав вас, тому що занудьгував. А зараз зголоднів, і його заклик «Уа!» означає: «Мамо, я хочу їсти!»

Час спливає дуже швидко. Ось він уже почав ходити і відпустив вашу руку. А розмовляє як! І пустує без міри. Розкидав свої іграшки, розлив молоко з чашки. «Ти вже дорослий, — запевняєте ви малюка, — і повинен відпо­відати за свої вчинки». Іноді ви розмірковуєте над тим, що не така вже і значна провина дитини, але посвари­ти варто. Мамині засоби виховання прості й зрозумілі: суворо подивилася, підвищила голос, ударила по попці. А що малюк? Іноді він лякається, іноді йому навіть весе­ло і він уважає, що мама з ним грається. Іноді він гірко плаче, тому що аж ніяк не чекав такого від своєї найго­ловнішої людини.

А ось йому вже виповнилося п'ять років. Так хотілося з'їсти он ту солодку, шоколадну, в яскравій красивій об­гортці цукерку. «Так, мама мені, звісно, не дозволяє їс­ти цукерки до обіду, — розмірковує малюк. — Але так хо­четься!» У той момент, коли юний пустун порушує ма­мину заборону, він не думає про наслідки. Але цукерка з'їдена. І настає час розплати. Якщо малюк знає, що ма­ма обов'язково покарає його за неслухняність, то у ньо­го з'являється сиіуація вибору. Дитина може сказати, що порушила заборону, або може не зізнатись у тому, що це скоїла вона. Чому? Тому що їй дуже не хочеться бути покараною.

Мами дивуються і дуже часто зауважують: «Адже я ж не караю свою дитину! Чому ж вона бреше?» А малю­кові просто дуже необхідно бути хорошим для своєї ма­ми. Йому хочеться бути найулюбленішим, найслухня-нішим, саме таким, яким його хоче бачити рідна людина. Ось він і обманює, щоб від­повідати нашим вимогам та очікуванням. Адже цукерку-то не повернути.

Маленька дитина обманює дуже «поміт­но». Вона нібито говорить дорослому: «Гей. поглянь! Ти примушуєш мене збрехати. Адже ти і сам знаєш, що це я з'їв цукерку. Навіщо ж питаєш?» Малюк затуляє рот ру­кою, неначе не хоче, щоб ці слова зірвали­ся з вуст. І якщо дорослий прислухається до своєї дитини, він це обов'язково помітить.

«Так, — говорять батьки, — ми ж бачимо, що він бреше. І що з цим робити?» Спер­шу необхідно зрозуміти, чому це відбулося. Можливо, минулого разу ви покарали ма­люка занадто сильно. Цілком імовірно, що він вас боїться. Наприклад, отримав погану оцінку і не хоче показувати щоденник, напо­лягаючи на тому, що втратив його. Тоді спро­буйте запевнити його: «Я тебе розумію. То­бі дуже хотілося вчора погуляти. І ти не встиг приготувати уроки. Тому ти отримав погану відмітку. Давай сьогодні я тобі трохи допомо­жу надолужити упущене. А в неділю ми ра­зом підемо гуляти».

Як відрізнити брехню від невгомонної дитячої фанта­зії? Часто батьки запитують, чи нормально, що дитина іноді впродовж дня говорить усім, що вона — великий і сильний слон або, наприклад, кошеня? Чуйна мама за­вжди визначить, коли дитяча фантазія ще корисна для малюка. Ось якщо така гра триває достатньо довго і ди­тина наполегливо не бажає повернутися в реальне жит­тя, тоді є привід занепокоїтися. Можливо, вашому ма­люкові не дуже затишно в навколишньому світі, тому він шукає спосіб уникнути проблем?

А як бути з підлітками? Адже саме батьки підлітків ма­ють справу з частою брехнею і спотворенням інформа­ції. Підлітки не тільки приховують свої оцінки або про­блеми, вони часто обманюють через дрібниці, вига­дують те, чого немає насправді, доводячи батьків до істерики.

Поставте дитині запитання: «Навіщо ти мене обма­нула?» Імовірно, вона знизить плечима і відповість, що не знає. Швидше за все, вона робить це не навіщо, а чому. Тому що їй бракує спілкування з батьками. По­відомляючи мамі про таку НП, дочка розмірковує при­близно так: «Отже, у тебе на мене бракує часу? А якщо я тебе налякаю, ти злякаєшся і поговориш зі мною?» Звісно, що мама облишає всі свої справи і поспішає допомогти дочці. Якщо для маленької дитини брехня — це найчастіше брехня для порятунку, то для підлітка це ще й брехня для привернення уваги дорослих до сво­їх проблем.

Звісно, не тільки в сімейних стосунках полягають причини дитячої брехні. Сувора вчителька в школі, ви­могливий і жорсткий тренер у спортивній секції також можуть спровокувати дитину до нещирості. Крім того, у сучасних дітей узагалі багато обов'язків, правил і тим­часових обмежень. Подумайте, в якому режимі живе ваша дитина від суботи до суботи. Чи встигає вона ви­конати домашнє завдання, відвідати тренування і за­йнятися своїми хатніми обов'язками. Можливо, наван­таження завелике? А їй так не хочеться, щоб сварили і соромили.

Рецепт для батьків юного брехунця:

1 чайна ложка розуміння;

1 чайна ложка уваги;

2 чайні ложки терпіння;

відвертість — за смаком.

Радячись із педагогами і психологами, батьки завжди просять конкретної поради. За ситуації, коли ви поміти­ли, що дитина стала нещирою, іноді вас обманює, про­понуємо вам поводитися таким чином:

• Будьте щирими зі своєю дитиною. Не обманюйте її. Ваша дитина — ваше відзеркалення. Вона спостерігає за вами, за тим, як ви будуєте взаємини з навколишнім світом. І дотримується ваших правил і норм.Якщо ви знаєте, що дитина скоїла той або інший вчи­нок, поміркуйте, чи варто її запитувати: «Хто це зробив?» Сприймайте цей факт як подію, що вже відбулася, і ве­діть розмову спокійно, обговорюючи подію, що вже тра­пилася.
• Поясніть малюкові, що кожна людина має право припуститися помилки.
• Дайте дитині можливість виправити свою помилку. Покажіть їй шляхи виходу з ситуації.
• Повідомте дитині, як би ви вчинили у такій ситуації.
• Ніколи не намагайтеся «вивести дитину на чисту во­ду» при сторонніх.
• Не наполягайте, якщо дитина не хоче зізнаватися у скоєному.
• У кожній ситуації думайте про причини брехні. Нама­гайтеся відчути те, що відчуває ваша дитина.
• Якщо брехня стає регулярною і ви відчуваєте, що ситуація неконтрольована, не соромтеся звернутися до фахівця. Ваша ситуація зовсім не унікальна. Багато батьків переживають це.

Якщо ви будете послідовними у своїх діях, не пошко­дуєте свого вільного часу для налагодження довірчих взаємин із дитиною, то обов'язково матимете резуль­тат. Отже, сказати правду мамі, яка ставиться до дитини з розумінням, малюкові простіше, ніж збрехати.