/Files/images/Fotolia_946130_Subscription_XL.jpg
На жаль, життя дитини сповнене не тільки радощів та незначних негараздів, у ньому трапляється і справжнє горе, пов'язане з втратою близьких людей. З усіх смертних випадків найразючіший вплив на дітей справляє саме смерть батьків. Адже вони втрачають не просто людину, яка любила їх і дбала про них. У разі смерті когось із батьків подальший розвиток дитини відбувається без важливої для неї постаті. А це може спричинити безліч невротичних конфліктів

Утрата в житті дитини: психологічна допомога

Втрата близької людини стає для несформованої вразливої пси­хіки дитини значною психологічною травмою. Новітні дослідження, в яких за дітьми спостерігали протягом кількох років після смерті батьків, підтверджують, що осиротілі діти становлять групу ризику. Вже через рік після смерті одного з батьків у 50% дітей спостережу­ваної групи відзначалися тривожні симптоми.

Коли батьки і педагоги розповідають дітям про прояви життя, вони зазвичай уникають розмов і пояснень щодо смерті. Проте до­свід показує, що в сім'ях, де тема смерті не заборонена, де в доступ­ній формі відповідають на запитання, дитина краще підготовлена до серйозних втрат, ніж у сім'ях, де дорослі всіляко ухиляються від таких розмов. Ідея ознайомлювати дітей із цією сумною стороною життя зустрічає значний опір дорослих, які вважають, що дітей слід захищати від такого.

Психолого-педагогічна допомога дитині, яка переживає горе, потребує від дорослих не лише володіння конкретними формами організованої психотерапевтичної допомоги, а й уміння в межах по­всякденного життя підтримати її, допомогти пережити горе, за­побігти розвитку неврозів. Опанування таких прийомів доступне і необхідне батькам, учителям, вихователям та всім дорослим, які працюють із дітьми й можуть стикнутися із ситуацією, коли дитині потрібна допомога, підтримка, розуміння.

Особливості переживання дитиною втрати близької людини

Дорослі часто відчувають розгубленість, ніяковість і збентеже­ність, не знаючи, як і чим допомогти дитині в цій ситуації. Важливо знати характерні реакції дитини на втрату близької людини.
  • Дитина переживає горе дуже нерівномірно: прояви її печалі можуть мати стрибкоподібний характер. Вона не горюватиме без­перервно. Для оточення це може бути несподіваним: щойно дитина гралася, бешкетувала і раптом заходиться плачем або навпаки. Період гострого переживання горя в дити­ни зазвичай коротший, ніж у дорослої людини.
  • Переживання втрати близької людини не завжди має зрозумілу для оточення форму. Дитина може, як здається дорослим, достатньо байдуже постави­тися до смерті бабусі, але гостро переживати втра­ту улюбленої тварини.
  • Справжнє усвідомлення і переживання втра­ти може прийти з великим запізненням і під впливом будь-якої значної події: «Першого вересня в школі я побачила, що всі прийшли з мамами, і тіль­ки я прийшла з татом і бабусею».
  • Дитина може проявляти надмірний інтерес до похорону, що з погляду дорослих є нетактов­ним. Наприклад, захоплюватися похоронною суєтою: для неї це щось нове, незрозуміле. Дорослим варто поставитися дуже лояльно до можливої «нетактов­ності» дитини, розуміючи, що це зовсім не свідчення байдужості до померлого.
  • Заперечування та несприйняття смерті. Ди­тина знає, що близька людина померла, бачила її мертвою, але протягом якогось часу просто не в змо­зі повірити в те, що більше ніколи не побачить тата чи маму.
  • Пошуки — це логічна стадія горя для дитини. Вона втратила когось із батьків і тепер повинна знайти його. Неможливість знайти породжує численні страхи.
  • Відчай настає, коли дитина усвідомлює неможливість повер­нення померлого. Тоді знову починає плакати, кричати, відштовху­вати любов інших людей.
Дитина може приховувати гнів, спрямований на померлого, може сердитися на близьку людину, яка її «покинула». Якщо вона не має права висловлювати свій гнів через те, що батько чи мати зали­шили її, то вона спрямовує цей гнів на оточення. Розгнівані діти мо­жуть почати ламати іграшки, влаштовувати істерики. Старша дитина, наприклад, раптом відсторонюється від матері, «ні за що» б'є молод­шого брата, грубіянить вчителю. Треба розуміти та визнавати гнів ди­тини і пояснювати їй, що прояви гніву природні в ситуації горя.

У Жені мама померла, коли йому було шість років. Батько через деякий час створив нову сім'ю і переїхав до іншого міста. Женя залишився під опікою бабусі та дідуся. Через півроку після смер­ті матері побачив у шафі її речі — почав гнівно розкидати і кри­чати: «Заберіть їх звідси, я не хочу їх бачити! Вона мене покину­ла, я її ненавиджу!». Бабуся почала соромити і застерігати онука, а він натомість їй грубо відповів: «Тебе я теж ненавиджу!». Вели­ким ударом для бабусі було почути від онука такі слова.

Почуття провини досить поширене серед згорьованих дітей. Ось основні його джерела:

  • дитина може сприймати смерть близької людини як покаран­ня: «Мама померла і залишила мене, тому що я був поганим»;
  • смерть близької людини дитина може інтерпретувати як ре­зультат власного бажання, що створює грунт для самозви­нувачення: «Мама мене лаяла, і я хотів, щоб її не стало»;
  • почуття провини може виникати в дитини через те, що вона нічого не відчуває, у той час, як усі навколо неї сумні та пригнічені.
Зміни в поведінці: часто з'являється непослух, прояв агресії, неуважність, надмірна старанність у вчинках і висловлюваннях. На­приклад, постійні пошуки загубленої іграшки або висловлене вголос небажання рости.
Невротичні та психосоматичні симптоми: підвищена збудли­вість або фізична перевтома, порушення сну або харчування, напади блювоти, енурез, головний біль тощо;
Тривога, страх: в результаті зіткнення зі смертю у дитини нерід­ко з'являється страх померти самій або втратити ще й іншого з бать­ків. Можуть з’явитися нові страхи або невизначене занепокоєння.

Шестирічна Оля втратила маму при народженні. Виховує дівчинку бабуся. Батько бере участь у вихованні дівчинки періодич­но, оскільки його робота пов'язана з постійними відрядженнями. Дитячий садок дівчинка не відвідувала, бо часто хворіла. Оля дуже прив'язана до бабусі, ходить за нею «хвостиком». Коли бабу­ся йде в магазин, дитина стоїть під дверима і напружено чекає її. Постійно перевіряє, де вона. У дівчинки невротичний страх втра­тити бабусю і залишитися самій.

Чи повідомлювати дитині про смерть близької людини?

У разі приховування від дитини того, що сталося, у неї зазвичай зростає тривога, виникає підґрунтя для страхів і недовіри до дорос­лих, адже дитина, як правило, все одно відчуває втрату або навіть здогадується про смерть близької людини.

Шестирічний Сергійко мав сильний емоційний зв'язок із мамою.

Від хлопчика приховали факт її смерті. Коли вона хворіла, хлоп­чика забрали родичі, аби він не бачив маму при смерті та не був свідком подальших сумних подій. Сергійко не був на похороні, не був потім на могилі — горе ніби «законсервували». До психо­лога потрапив із симптомами дезадаптації.

Отож, повідомити дитину про смерть треба обов'язково, але як це зробити правильно, мінімально травмуючи дитину?

Це непросте завдання вимагає від дорослих душевної м'якості, чуйності, терпіння і мужності. Бажано, щоб про це повідомила близька дитині людина. Говорячи про смерть, необхідно висловлю­ватися прямо, простими, чесними словами. Сядьте з дитиною в ти­хому куточку, обійміть її і розкажіть правду. Не бійтеся слів «помер» або «мертвий». Наприклад, ви можете сказати: «Сталося дещо дуже, дуже сумне. Тато помер. Його більше не буде з нами, тому що його більше немає серед живих. Ми його дуже, дуже любили, і ми знаємо, що він теж любив нас. Ми будемо за ним дуже, дуже сумувати».

Варто уникати висловів: «ми його втратили», «він пішов від нас», «пішов в інший світ». Такі слова підживлюють страхи дити­ни: вона боїться, що її знову покинуть. Ніколи не можна казати, що близька людина «заснула». Дитина через це може боятися засинати. Часто діти запитують, що означає «помер»? 1 знову ж таки, поясни­ти це слід простими, чесними словами: «Його тіло вже не живе. Він не може ходити, дихати, їсти, спати, розмовляти, чути і відчувати».

Чи долучати дитину до процесу сімейного оплакування?

Дитина, вилучена із загального процесу оплакування близької людини, відчуває себе особливо покинутою, забутою, що тільки по­силює страждання від втрати. Дитина в жодному разі не повинна за­лишатися наодинці з собою і своїми переживаннями. Тому необхідно зробити все, аби дитина відчувала любов, була в контакті з близьки­ми людьми. Незважаючи на власні переживання і турботи, дорослим потрібно постаратися знайти в собі сили піклуватися про неї так, як і як зазвичай: годувати, вкладати спати і, можливо, навіть трохи гратися — для дитини дуже важливо відчувати, що життя триває. Зважаючи на вік дитини і якщо вона не відмовляється, корисно під­ключити її до загальних справ, пов'язаних з похоронами, доручивши їй те, що дитина у змозі виконати. Водночас не можна перевантажу­вати дитину справами і вимагати від неї дорослої поведінки.

Чи брати дитину з собою на похорон?

Участь у похороні — одна з важливих сторін переживання горя, що допомагає дитині визнати реальність втрати, усвідомити, що померлий не повернеться. Дитину можна брати на похорон, тіль­ки якщо вона цього хоче та внутрішньо до цього готова і якщо вона старша семи - восьми років. Тому перш за все варто впевнити­ся в тому, що дитина насправді хоче брати участь у похованні. Якщо вона не хоче йти на похорон, то в жодному разі не можна примушу­вати її або викликати почуття провини з цього приводу. Можна про­вести з дитиною певний ритуал: прочитати молитву разом, підняти повітряну кульку «в небеса», написати короткий лист померлому, намалювати прощальну квітку тощо.

Якщо дитина бере участь у похороні, то слід подбати про таке: з дитиною постійно повинен перебувати хтось із знайомих дорослих — людина, якій дитина довіряє і поряд з якою почувається впевнено. Дорослий може пояснити все, вті­шити та вислухати дитину, відвести убік, якщо вона про це попросить.

Дитину треба ретельно підготувати до прощання з помер­лим: розповісти, що відбувається на похоронах. Підготуйте дитину заздалегідь до того, що вона може побачити і почу­ти. Дитина повинна знати, що на похоронах люди можуть плакати і навіть кричати.

/Files/images/1323376354.jpg

Чи згадувати з дитиною померлого?

Іноді в дорослих виникає бажання захистити дитину від горя і страждання за допомогою відмовчування. Однак, якщо вони прихо­вують свої переживання, дитина може подумати, що горе неможливо пережити. Навіть маленькій дитині потрібно знати, що горе — це переживання, в якого є початок і кінець.

Для дитини важливо побачити, що дорослі «проходять крізь» горе і залишають його позаду. Якщо дорослі уникають розмов з дитиною про померлого, то дитяче горе може бути не цілком прожитим, його «робота» залишається незавершеною. Хоч померлий — близька людина — назавжди йде з життя дитини, це не означає, що ця людина має піти з її пам'яті. Навпаки, людина, яка мала велике значення в житті дитини, має назавжди залишитися в її душі.

Бажано час від часу вголос згадувати про покійного, про цікаві моменти його життя. Можна разом із дитиною зібрати фотографії померлого в спеціальний альбом, розповісти їй про ті події, які відображено на фотографіях, відвідати могилу й обговорити ці дії з нею, згадати ті щасливі хвилини, що були проведені з покійним, згадати його живим. Можна запропонувати дитині написати вірш, присвячений померлому, і помістити його в рамку на видному місці. Можна посадити дерево — це символізувало б початок нового життя. «Батькове дерево», наприклад, буде нагадувати дитині про щасливі хвилини, проведені з батьком. Зробіть пожертву в пам'ять про померлого — його ім'я завжди буде асоціюватися в дитини з добрим ділом. У річницю смерті зробіть вечір спогадів про померлого, щоб вшанувати його пам’ять. І хоча спочатку це буває болісно, приємні спогади слугуватимуть дуже важливою складовою відновлювального процесу. Дитина може завжди сумувати за дорогою їй людиною, але з часом вона припиняє плакати, згадуючи померлого, і починає усміхатися. Постарайтеся також зберегти час для гри та бесіди без згадки про померлого. Збалансуйте, наскільки зможете, співвідношення сумних почуттів і спільних більш приємних справ.

Через смерть когось із батьків дитина зарано може взяти на себе роль дорослого. Люди з оточення дитини часто кажуть їй: «Ти тепер дорослий». Багато дітей замінюють батьків своїм молодшим братам і сестрам. Однак, зважаючи на їхній вік, відповідальність цієї ролі їм не під силу, тому роль помічника не повинна домінувати. Сильно виражена роль «підтримки і опори мами» може зашкодити дитині розібратися у власних потребах, почуттях, вона може втратити частину свого дитинства.

Вияви горя в дітей різного віку

Реакція дитини на смерть близької людини часто залишається для дорослих таємницею. Вони завжди прагнуть захистити дитину від хвилювань, які можуть виявитися для дитини дуже сильними. Близькі дорослі прагнуть применшити значення цієї події і позбавити дитину від болісних переживань, здатних залишити глибоко прихований слід в її душі. Тому варто послідовно розглянути, що означає для дитини смерть і як ця психологічна травма впливає на дітей різного віку. Зазвичай діти навіть однакового віку реагують на смерть близької людини по-різному, проте все ж можна виділити найбільш характерні вікові особливості переживання горя у дітей.

Від двох до трьох років

У цьому віці дитина здатна дещо зрозуміти про смерть з допомогою дорослого, адже вона напевно бачила щось мертве — мертвого жука, знівечене дерево чи неживу тварину. Наприклад, дитина знає, що, якщо мама відсутня впродовж тривалого часу, то її можна покликати або знайти. Пошуки померлої близької людини — типовий вияв горя в цій віковій групі. Може знадобитися певний час для того, щоб дитина усвідомила, що, наприклад, батько не повертається. Тоді вона потребує надійної, стабільної підтримки оточення, дотримання заведеного порядку харчування і сну. їй особливо необхідні увага і любов.

Від трьох до п'яти років

Розуміння смерті в цьому віці теж обмежене. Дітям цієї вікової групи важливо знати, що смерть не є сном. Дитина може раптом почати боятися темряви, періодично відчувати смуток, гнів, тривогу, плакати. Для цього віку під час переживання горя характерні регресивна поведінка (смоктання пальця, кусання нігтів, розгойдування тощо) і порушення сну. Однак скорбота маленької дитини нетривала. У цьому віці дитина також може подумати, що її погана поведінка стала причиною смерті близької людини. Треба переконати дитину, що її думки, почуття і поведінка аж ніяк не могли вплинути на ситуацію.

На малюнках Петрик (п'ять років) зобразив себе поряд із померлим татом, який йде від нього. Навколо — розкидані іграшки.

Потім почав закреслювати себе, промовляючи: «Я поганий, поганий! Я не прибрав іграшки — і тато покинув мене!».

Від шести до восьми років

У цьому віці дитина все ще важко сприймає реальність смерті. Смерть для неї явище тимчасове: дитина таємно вірить, що близька людина не померла. Вона може вигадувати, як запобігти тому, що сталося, як перешкодити повторенню цього. Дитина може, наприклад, уявляти собі, що викликала швидку допомогу чи міліцію, і таким чином ніби скасовувати те, що трапилося. В іграх вона мстить людям, яких вважає винними у смерті. Так вона бореться з почуттям безпорадності. Поведінка згорьованої дитини може кардинально змінитися, наприклад, вона починає спрямовувати свій гнів на вихователів.

/Files/images/163253__little-boy-sad-sadness-lonely-teddy-bear-child-children-childhood-little-boy-sad-sadness_p.jpg

Дитина потребує допомоги психолога, коли:

  • гірко плаче протягом тривалого часу, знову й знову малює одну і ту ж подію, використовує темні та тьмяні фарби або постійно програє з іншими дітьми чи з ляльками травматичну ситуацію;
  • відбуваються різкі зміни в поведінці дитини — затятий непослух чи агресія (довше шести місяців), часті й незрозумілі спалахи гніву, підвищена рухливість, непосидючість (якщо раніше цього не було);
  • стає апатичною, мовчазною, надовго замикається в собі, втрачає інтерес до друзів і до занять, які раніше любила;
  • різко знижується шкільна успішність, погіршується пам'ять, увага стає нестійкою, дитина відмовляється йти до школи;
  • проявляються стійка тривога, фобії, часті напади паніки, тривалий страх залишатися на самоті;
  • їй сняться кошмари, порушується сон, вона часто скаржиться на головний біль та інші нездужання;
  • повертається до поведінки, що властива дітям набагато молодшого віку, протягом тривалого періоду (смоктання пальця, кусання нігтів);
  • уникає розмов і навіть згадок про померлого або про смерть;
  • наслідує померлого — у дитини з'являються стійкі симптоми захворювання померлого;
  • постійно висловлює бажання знову зустрітися з померлим;
  • тривала депресія, під час якої дитина не здатна впоратися з проблемами і повсякденними справами.
Дитяче горе часто буває неочевидним, має прихований характер, а дитина не вміє чітко повідомити дорослим, що вона теж дуже страждає, тільки по-своєму.

Коли дитина каже, що вважає себе винною у смерті близької людини, вона справді так думає. Діти чесні, вони говорять те, що думають. їхні почуття реальні й сильні, і про них треба знати, їм треба вірити, про них треба говорити. Дуже важливо визнати право дитини на переживання.

Варто:
  • пояснити дитині, що ви хочете поговорити з нею. У розмові варто «слухати» не лише вухами, а й очима • обійняти дитину, взяти за руку — дотик має для дитини величезне значення, адже вона втратила тепло й любов близької людини. Дотик дасть можливість дитині відчути, що про неї піклуються і в будь-який час готові допомогти;
  • підтримати її бажання говорити про близьку людину і робити це самим;
  • бути готовим до запитань і завжди бути чесним у відповідях. Дітей часто цікавлять питання народження і смерті;
  • дати зрозуміти, що зараз вона сердиться, поводиться агресивно, не слухається, тому що намагається «втекти» від болю, жаху і страху. Але така втеча призводить лише до того, що біль стає сильнішим;
  • поділитися з дитиною спогадами про травму або переляк, які пережили самі. (Ви вижили, і дитина зможе — ось про що варто говорити, коли розповідаєте їй — про свій досвід);
  • заспокоїти дитину і пояснити, що на відміну від телегероїв, люди, які відчули жах, часто втрачають контроль над власним тілом. Особливо це важливо, коли виникають певні делікатні ситуації, що викликають почуття сорому (дитина плаче, не контролює сечовипускання, блює тощо);
  • розпитати дитину про її плани, зокрема, якщо вона говорить про помсту. Потім обговорити з дитиною, як можна не допустити того, щоб помста керувала її життям і як можна іншими способами полегшити біль;
  • ніколи не можна квапити дитину, кажучи: «Ну, пора вже про це забути». Поговоріть з педагогами, щоб вони правильно сприйняли зміни в поведінці дитини.
І, напевно, найголовніше: емоційний клімат набагато важливіший для дитини, яка переживає втрату, ніж кількість людей, які надають підтримку.
Ніхто не застрахований від болісних втрат і сильних переживань. Особливо важко впоратися з таким розмаїттям емоцій дитині. Адже її психіка ще не має досвіду подолання сильних стресів. Безумовно, великим горем для дитини є втрата близької людини, когось з батьків. Тому важливо, щоб практичний психолог своєчасно і кваліфіковано надав дитині відповідну психологічну допомогу. Необхідно адаптувати дитину до кардинальних змін у житті, допомогти прийняти втрату, осмислити свої емоції та відпустити їх, і надати їй позитивний заряд, аби вона продовжувала оптимістично налаштовано жити.

Кiлькiсть переглядiв: 530